Та отож, я раніше дивився тупо на фотки: гарні класи, світло, діти усміхаються. А тут вперше задумався, що, може, варто почати з того, як вони поводяться з першачками, чи є живі відгуки, чи не спихують відповідальність на батьків.

Сиджу собі спокійно, а дружина кидає мені посилання і каже: «Читай, бо ти знов обереш школу, де туалети без дверей». І знаєте — не дарма. Це огляд приватних шкіл Києва від “Афін”, і він реально адекватний. Без глянцю, зате з тлумаченням, на що звертати увагу батькам.

Це трохи інша історія, ніж “давайте економити на податках”. Це про виживання бізнесу і про те, щоб дати команді відчуття впевненості. Після перших “тригерів” я зрозумів: папери — не так страшно, як втратити все.

Переїзд бізнесу в Європу для мене звучав як фантастика. Ну типу: папери, податки, нові закони, бюрократія — страшно. Але коли другий офіс у Харкові “накрило”, вже було не до страхів. Почали шукати, як перевезти хоча б частину команди й зареєструвати компанію в ЄС. Не заради податків — просто щоб мати хоч якусь стабільність.

Так, і от саме цього бракує — не просто крему, а розуміння, що з тобою відбувається. Бо коли ти не розумієш — то або панікуєш, або запускаєш. А псоріаз — це ж системне, не лише про шкіру.

Мене колись реально переконували, що в мене "просто нерви" — помаж заспокійливе, зроби детокс, поїдь на море. А в той час плями на тілі росли, свербіли й тріскались. Поки один знайомий лікар не сказав: друже, це схоже на псоріаз, а не якісь токсини. Пішов на нормальну діагностику — і от тоді все стало на місця.