Статья Н.Крестовской о ЮЮ

(1/2) > >>

Вовкина.Мама:
Источник    luka-notaras.narod.ru/statya-krestovskaya.doc
Дітям, їхнім батькам та вчителям
Наталя Крестовська
доктор юридичних наук, професор
кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії
ЮВЕНАЛЬНА ЮСТИЦІЯ: Чи варто її боятися?
В останні місяці словосполучення «ювенальна юстиція» не сходить з газетних шпальт та Інтернет-ресурсів, причому «завдяки» зусиллям окремих, але дуже агресивних медіа воно є украй демонізованим і розглядається як посягання на батьківські права, моральні та релігійні цінності, традиції суспільства тощо.
Що ж таке ювенальна юстиція насправді?
Перш за все визначимося термінологічно. Обидва слова мають латинське походження, як це й прийнято у правознавчій термінології. Юстиція - це сукупність державних органів, що здійснюють правосуддя. Ювенальний — молодий, юний. У найпростішому варіанті «ювенальна юстиція» - це судоустрій та судочинство у справах про правопорушення неповнолітніх.
На відміну від звичайного кримінального судочинства ювенальна юстиція має виховну, а не каральну спрямованість. Кримінальна юстиція для дорослих має на меті виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів. Неповнолітній же правопорушник розглядається як особа, яку ще можна перевиховати, якій треба дати другий шанс для адаптації до життя у суспільстві. Ювенальна юстиція враховує той факт, що нерідко у конфлікт з законом потрапляє дитина, яка опинилась у складній життєвій ситуації. Таку ситуацію може спричинити сирітство або відсутність батьківського піклування, безпритульність, жорстоке поводження або експлуатація з боку дорослих тощо. Саме тому ювенальна юстиція має співпрацювати з соціальними службами, сім'ями, школами, громадськими організаціями, що опікуються дітьми, а її значення та діяльність виходять за межі суто юридично-судових установ.
Сучасна ювенальна юстиція - це система державних органів та інституцій громадянського суспільства, яка здійснює:
•   правосуддя щодо дітей, які вчинили правопорушення;
•   профілактику та попередження правопорушень дітей;
•   профілактику та попередження правопорушень проти дітей;
•   захист прав дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації.

Моделі ювенальної юстиції
Ювенальна юстиція у різноманітних формах існує сьогодні у всіх розвинутих країнах світу. її найпоширеніші моделі:
1)   судова модель, центральною ланкою якої є спеціалізований ювенальний
суд. Усі Інші державні та громадські інституції є допоміжними ювенальному суду,
працюють за його приписами та планами. У свою чергу ця модель має два підвиди:
англосаксонський та континенентальнй. Континентальні ювенальні суди (Франція,
Німеччина) мають широку предметну, але строго персональну підсудність - всі
види правопорушень неповнолітніх розглядаються саме там і, разом з тим, суд
розглядає справи дітей, які потребують допомоги з боку держави. Англосаксонська
модель (США, Англія та Уельс, Австралія) має строго персональну та обмежену
предметну   підсудність:   ювенальному   суду   підсудні   усі   види   правопорушень
неповнолітніх   за   винятком   тяжких   злочинів,   які   розглядаються   звичайними
«дорослими» судами (цим особливо відмічена американська система ювенального
судочинства);
2)   адміністративна модель, центральне місце в якій посідають адміністративні
комісії,  що розглядають справи про правопорушення неповнолітніх (приклад -
Шотландія).  Слухання  здійснюється трьома членами  комісії - представниками
місцевої   громади,    які    мають    відповідну    освіту.    Слухання    повинні    бути
неформальними і конструктивними, на них обов'язково повинні бути присутніми
дитина, її батьки або опікуни, а також соціальний працівник, педагог або інший
фахівець. Подібна система багато  в чому нагадує радянські комісії у справах
неповнолітніх 20-х рр. минулого століття;
3)   змішана модель, яка являє собою поєднання адміністративної та судової
ювенальної юстиції (скандинавські країни). Так, судова система Швеції не має
окремих ювенальних судів, але в рамках місцевого суду працює ювенальний суддя
або   створюється  ювенальний   відділ   суду  для  розгляду   справ   неповнолітніх.
Окремою посадовою одиницею є також ювенальний прокурор. Головну ж роль
відіграють   ювенальні   муніципальні   центри  та   керівна  Національна  рада,   які
здійснюють різнотипні програми профілактики злочинності та правопорушуваності
неповнолітніх.
Отже, як бачимо, нічого антибатьківського і аморального в ювенальній юстиції немає. Ювенальна юстиція виступає як поле взаємодії держави та громадянського суспільства у сфері протидії правопорушуваності дітей та молоді. Соціальна насиченість ювенальної юстиції вимагає, щоби в розбудові її інститутів брали активну участь не тільки державні органи, але й громадськість. Ось чому українське суспільство має знати достовірну інформацію про ті «страшилки», якими його годують супротивники ювенальної юстиції.
На першому місці серед них - твердження про те, що: «ювенальна юстиція настроює дітей проти батьків, узаконює неповагу дітей до батьків і навіть провокує доноси на них, не дозволяє застосувати примус щодо дитини, без якого виховання неможливе».
В реальності всі чинні обов'язкові та рекомендаційні міжнародні стандарти ювенальної юстиції, а також діючі у переважній більшості країн світу системи
ювенальної юстиції визнають, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Збереження цілісності сім'ї, виховання дітей в умовах стабільної та благополучної сім'ї розглядається як найбільш потужний ресурс запобігання злочинності неповнолітніх (про це говориться у Керівних принципах ООН щодо запобігання злочинності неповнолітніх, 1990 р.).
Якщо ж дитина уже вчинила правопорушення, то й тут ювенальна юстиція охоплює різні форми співпраці з батьками. Зокрема, за Мінімальними правилами ООН здійснення правосуддя щодо неповнолітніх:
•   батьки першими мають негайно повідомлятися про затримання дитини;
•   віддання під нагляд  сім'ї до  судового розгляду вважається першочерговим
запобіжним заходом;
•   батьки або опікуни мають право на присутність під час судового розгляду
справи.
Ще більш докладно права та обов'язки батьків у сфері ювенальної юстиції відображені також у рекомендаційному акті Комітету Міністрів Ради Європи, адресованому країнам-учасницям (у тому числі - Україні) «Європейські правила щодо неповнолітніх правопорушників, які підлягають застосуванню санкцій чи заходів» (2008 р.), а саме:
•   залучення батьків до правових процедур та застосування санкцій чи заходів, за
винятком того, коли це  суперечить кращим інтересам неповнолітнього (таким
винятком, наприклад, може бути ситуація, коли неповнолітнього у злочинну або
асоціальну діяльність втягнули саме батьки);
•   застосовування громадських санкцій чи заходів щодо неповнолітнього повинно
якомога більше поважати існуючі стосунки з їхніми сім'ями;
•   виправні заклади для неповнолітніх правопорушників мають розташовуватися
у місцях,  зручних для відвідування і забезпечення зв'язків неповнолітнього з
рідними;
•   працівники   виправного   закладу   повинні   підтримувати   неповнолітнього   у
прагненні повернутися до сім'ї.
Можливо, найбільш яскравим прикладом залучення батьків до ювенальної юстиції є практика Новій Зеландії. У цій країні всі справи про правопорушення неповнолітніх підлягають судам у справах молоді. Але переважну більшість справ (за винятком особливо тяжких насильницьких злочинів) суд передає на розгляд сімейних конференцій, в яких беруть участь правопорушник, потрепілий та члени їхніх сімей, також інші, важливі для учасників конфлікту особи (наприклад, тренер, вчитель, соціальний працівник тощо). Сімейна конференція вирішує, чи слід переслідувати підлітка у кримінальному порядку, і якщо ні, то яким чином вирішити справу, причому пріоритет віддається альтернативним (некаральним) заходам. Підліток та його сім'я мають сформулювати план виправлення результатів вчиненого правопорушення і неухильно його дотримуватися.
Що до нібито повної заборони примусу щодо дитини, то недосвідчені наші громадяни просто плутають примус, насильство та покарання, повністю ототожнюючи їх. Тому потрібно розібратися у сутності цих понять.
'НЯ
Примус - це вплив на свідомість та поведінку дитини з метою спонукати ЇЇ виконання поставлених перед нею завдань всупереч її волі. Зазначимо, що сучасна педагогіка, як і право, стоять на позиції визнання примусу як методу виховання, але застосування його як останнього засобу в черзі виховних методів. Перевага має надаватися переконанню, власному позитивному прикладу, педагогічній вимозі.
Домашнє насильство - за українським законодавством це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
І, нарешті, покарання - це інститут кримінального права, який законодавством визначений як захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. На відміну від примусу, який може носити і державний, і сімейний, і педагогічний характер, покарання здійснюється виключно державою.
Що ж до того, що нібито ювенальна юстиція провокує доносити на батьків, то зазначимо, що слід відокремлювати доноси від права дитини на участь у сімейному та суспільному житті. І це право забезпечується не стільки ювенальними судами, яких в Україні немає, скільки чинним законодавством. Так, стаття 171 Сімейного кодексу України наголошує, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками чи іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Принцип участі забезпечується ще деякими актами національного законодавства. Думка дитини має бути врахована при вирішенні державними органами питання про громадянство дитини. Закон України «Про попередження насильства у сім'ї» дає можливість дитині звернутися до відповідних органів із заявою або повідомленнями щодо актів вчиненого домашнього насильства.
Статті 3 та 10 ратифікованої Україною Європейської Конвенції про здійснення прав дітей надають дитині деякі процесуальні права, зокрема, право бути поінформованою та висловити свою думку під час розгляду справи.
Указані нами правові норми аж ніяк не спонукають до доносів, вони лише забезпечують участь дитини у правовому житті. Більше того, незнання дітьми цих норм (яке є практично суцільним) призводить до того, що нерідко діти не звертаються по допомогу, аж поки не стає запізно. Так, високим залишається рівень самогубств серед дітей, а статистика дітей, потерпілих від злочинів, в Україні не ведеться. У сусідній Росії, де така статистика є, за останній, 2009 рік було зареєстровано 106 тис. злочинів щодо неповнолітніх, 108 тис. дітей і підлітків були визнані потерпілими від злочинів, 68 тис. з них постраждали від насильницьких посягань. При цьому 4 тис. насильницьких злочинів були вчинені щодо дітей їхніми батьками.
Другим надзвичайно поширеним у противників ювенальної юстиції гаслом є таке: «Ювенальна юстиція означає масове втручання держави у сімейне життя і жорстоке відібрання дітей у батьків за найменшу провину».
Спробуємо розібратися у тому, що ж являє собою державне втручання у приватне життя. Це широке за своїми цілями та методами поняття. До нього входять не тільки обшук приватного житла та збір інформації про особу, підозрювану у вчиненні злочину. Надання соціальної та матеріальної допомоги малозабезпеченій сім'ї - це теж варіант втручання. Адже для того, щоб визначитися, яка саме допомога потрібна і в якому обсязі, слід з'ясувати, в якому становищі перебуває ця сім'я. Більше того, в деяких випадках було би доцільним посилити державне втручання у сімейні справи. Зокрема, виплата допомоги на новонароджену дитину мала би контролюватися більш суворо, адже нерідко «дитячі» гроші витрачаються не на потреби дитини, а на вирішення інших проблем (і добре, якщо не на міцні напої).

Вовкина.Мама:
Думається, ніхто не стане заперечувати, що державне втручання є необхідним, коли має місце насильство у сім'ї, особливо щодо найслабкіших та беззахисних її членів - дітей. Усіх українських телеглядачів обурив недавній сюжет кримінальної хроніки, в якому батько мало не до смерті побив двомісячну дитину лише через те, що своїм плачем вона заважала йому відпочивати після «виснажливої» п'янки. Хіба це не є приводом для державного втручання? І хіба це поодинокий випадок?
Хоча в Україні немає справжньої ювенальної юстиції, норми і практика втручання до сімейних справ, в тому числі - позбавлення батьківських прав -існують не один рік. Підстави позбавлення батьківських прав визначені статтею 164 Сімейного кодексу України і їх перелік є вичерпним (тобто інших, крім зазначених у Законі, підстав для позбавлення батьківських прав немає).
Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
^ 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; *? 3) жорстоко поводяться з дитиною; л 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
л 5)   вдаються  до   будь-яких  видів   експлуатації  дитини,   примушують  її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Як бачимо, батьків не можна позбавити прав на дитину з економічних причин, навіть  тоді,   коли   нестатки   сім'ї  є  такими,   що   призводять  до   недостатнього харчування, відсутності одягу за сезоном, антисанітарних умов проживання дитини. Характерний тому приклад - Рішення Європейського суду з прав людини у справі у «Савіни проти України» (2008 р.). Хоча діти в цій сім'ї голодували, не вчилися, | проживали   в   антисанітарних  умовах,   все-таки  було  визнано,  що  діти  мають) залишитись у сім'ї.
Як більш м'який захід захисту прав дитини, в указаних законом випадках, а також тоді, коли життю, здоров'ю, моральному вихованню в сім'ї дитини загрожує небезпека, дитина може бути відібрана від батьків без позбавлення їх батьківських
прав Батькам дається шанс вирішити проблеми і після цього повернути дитину до себе.
Отже, хіба є про що хвилюватися нормальним батькам, які люблять і належним чином виховують свою дитину? Які не утверджують свій авторитет за допомогою стусанів? Які не примушують дитину жебрачити, щоб назбирати грошей на пляшку або «дозу»?
Протягом кожного року процедура позбавлення батьківських прав в Україні застосовується приблизно до 17 тис. осіб. Як правило, до цього заходу захисту прав дитини суди вдаються у крайніх випадках. До того ж зазначимо, що позбавлення батьківських прав - це компетенція загальних судів, і до ювенальної юстиції жодного відношення не має.
Третій аргумент противніків ювенальної юстиції носить релігійний характер. Вони звератють увагу на те, що нібито ювенальна юстиція та права дитини суперечать християнській релігії, зокрема, патріархальності сім'ї та заповіді «Поважай батька свого і матір свою». Як додатковий аргумент наводиться приклад Греції (в якій православ'я є державною релігією), яка нібито відмовилась від ювенальної юстиції.
В реальності християнство є не тільки релігією, яка обстоює повагу до батьків, але й дитинство вважає цінністю. Наведемо уривок з Євангелія від Св. Луки «Хто найбільший у Царстві Небеснім?..„Ісус... узяв дитину, поставив її біля Себе і промовив..; «Як хто прийме дитину оцю в Ім'я Моє, Мене він приймає, а як хто Мене прийме, приймає Того, Хто послав мене. Хто бо найменший між вами всіма, - той великий!» (Лк 9: 46-48).
Християнство зіграло визначальну роль у підвищенні статусу дитини у суспільстві. З часів Августина Блаженного та Івана Золотоустого дитина перестала розглядатися як власність батьків, що було характерно для усіх дохристиянських вірувань та правових систем.
Саме християнська церква зіграла визначну роль у створенні ювенальної юстиції, передусім, виправних установ для неповнолітніх правопорушників (в Іспанії, Італії, Польщі).
Російське кримінальне право XIX ст. передбачало таку міру покарання для неповнолітніх злочинців як направлення до монастирів на перевиховання строком від 2 місяців до 8 років (залежно від тяжкості злочину).
Що ж до Греції, то ця країна, як і усі інші європейські країни має і послідовно розвиває систему ювенальної юстиції. Справи про правопорушення неповнолітніх розглядаються спеціальними судами. Покарання щодо неповнолітніх є вдвічі меншими за обсягом, ніж для дорослих, застосовуються як крайній захід, а перевага віддається виховним та так званим терапевтичним заходам. У 2003 р. ювенальна юстиція зазнала чергових реформи, спрямованих на наближення до міжнародних стандартів захисту прав дитини та ювенальної юстиції.
Отже, християнське розуміння дитини та сім'ї - не перешкода, а сходинка до побудови справедливої ювенальної юстиції, а церква, подібно іншим інститутам громадянського суспільства, може бути не тільки учасницею, але й натхненником цієї справи.
Четвертий аргумент противників ювенальної юстиції носить цивілізаційний характер. Вони наголошують на тому, що права дитини в цілому і ювенальна юстиція, зокрема - це продукт західного, ворожого для нас суспільства, непридатний для будь-яких інших суспільних систем.
Насправді ж різноманітні за формами системи ювенальної юстиції сьогодні існують не тільки у всіх країнах Європи, але й у країнах Азії, Латинської Америки, в Австралії та Новій Зеландії, в деяких країнах Африки.
Так, наприклад, в Індії у 2000 р. ухвалений Закон «Про ювенальну юстицію (опіку та захист дітей)», який стосується двох категорій дітей: тих, хто перебуває у конфлікті із законом і тих, хто перебуває у складній життєвій ситуації і потребує допомоги (тобто, не тільки правопорушників, але й втікачів з дому, сиріт, жебраків тощо). Відповідно до цих двох завдань законом засновані дві установи - комісії ювенальної юстиції та комітети з благополуччя дітей. Комісія ювенальної юстиції складається з магістратського (тобто - мирового) судді та двох соціальних працівників, один з яких - обов'язково жінка. Необхідна вимога для всіх членів суду - професійні знання для роботи з дітьми.
Ювенальна юстиція існує у Китаї, Кореї, Японії, поступово створюється у центрально-азійських країнах. Зокрема, указом Президента Казахстану у 2008 р. схвалена Концепція розвитку системи ювенальної юстиції в Республіці Казахстан на 2009-2011 роки. Серед іншого, вона передбачає, що спеціалізований (ювенальний) суд має стати найбільш важливою ланкою системи ювенальної юстиції. Більше того, два спеціалізовані ювенальні суди у Казахстані не тільки створені, але й мають певні позитивні результати.
Власні традиції ювенальної юстиції мають і Україна, і Росія. Перший суд у справах неповнолітніх у Російській імперії був відкритий у Санкт-Петербурзі 22 січня 1910 р. Станом на 1915 р. більша частина з російських ювенальних судів (судів у справах малолітніх або судів для малолітніх) діяла в українських містах - із семи таких судів п'ять функціонували у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі та Миколаєві.
Компетенція Київського суду для малолітніх була комплексною: до його провадження належали як правопорушення малолітніх, так і делікти, вчинені проти них. Саме цей варіант підсудності ювенальних судів розглядається зараз спеціалістами із пострадянських країн як найкращий. Така конфігурація підсудності дає можливість вирішити одразу декілька проблем кримінологічного та організаційного характеру - і притягти неповнолітнього правопорушника до відповідальності, і забезпечити захист прав скривдженої дитини.
Варіантом ювенальної юстиції, хоча й дуже недосконалим, були створені за радянських часів комісії у справах неповнолітніх.
Видатний радянський кримінолог Евеліна Борисівна Мельникова була одним з авторів проекту основного міжнародного стандарту ювенальної юстиції -Мінімальних правил ООН здійснення правосуддя щодо неповнолітніх.
Отже, ювенальна юстиція не є для нашої правової культури чимось чужим та абсолютно   новим.   Вітчизняна  правова традиція   включає  як  досвід  створення
ювенальних правових норм  і ювенальних юридичних установ, так і досвід їх застосування І роботи.
І, нарешті, існує ще один аргумент противників ювенальної юстиції, з яким частково можна погодитись: «В Україні і так багато установ, які опікуються дітьми. Навіщо ще ювенальна юстиція?».
Дісйно, ювенальна юстиція, хоча й незавершена і недосконала, в Україні вже існує. Сьогодні ми маємо такі компоненти системи ювенальної юстиції як:
1)   правові      інститути      особливостей      кримінальної      відповідальності
неповнолітніх, провадження у кримінальних справах неповнолітніх, Закони України
«Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» та інші
акти ювенального законодавства;
2)   система органів і служб у справах дітей: державні та муніципальні служби у
справах дітей; кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ;
приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ; школи соціальної
реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри
медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров'я; спеціальні виховні
установи   Державного   департаменту   України   з   питань   виконання   покарань;
притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-
реабілітаційні центри (дитячі містечка).
На сьогодні йдеться лише про приведення цієї системи у відповідність до потреб підростаючого покоління і всього українського суспільства та до міжнародних зобов'язань держави у сфері захисту прав дитини. Саме на це й спрямовані існуючі сьогодні концепції реформування ювенальної юстиції в Україні, які розробляються і виконуються Міністерством юстиції України, Верховним Судом України, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та вищими навчальними закладами у співпраці з урядовими та неурядовими структурами країн, де системи ювенальної юстиції давно створені і ефіективно фунціонують.

Вовкина.Мама:
Ндя...мягко стелют, да твердо спать...
И еще цитата "Благими намерениями выстелена дорога в ад..."

Вовкина.Мама:
А вот вам та самая 164 статья
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав 1. Мати, батько можуть бути позбавлені
судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку
або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців
не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх
обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними
алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини,
примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного
злочину щодо дитини. 2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав
з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі
досягнення ними повноліття. 3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських
прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. 4. Якщо суд при розгляді справи
про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки
злочину, він порушує кримінальну справу.

http://www.ukrconsul.org/ukr/familycodeks.html

Вовкина.Мама:
Только, как показала практика в Полтавской области, они сами придумали новые абзацы...
 http://www.privivok.net.ua/node/606

Навигация

[0] Главная страница сообщений

[#] Следующая страница