Лига Защиты Гражданских Прав

«Дзеркало Тижня»
№ 26 (605) 8 — 14 червня 2006

Автор: Ольга СКРИПНИК 

«Міністерство охорони здоров’я України дозволило відновити проведення туберкулінових проб з 1 липня 2006 року. Про це інформував у своєму листі до керівників управлінь охорони здоров’я усіх регіонів країни перший заступник міністра головний державний санітарний лікар С. Бережнов». Інформаційне повідомлення такого змісту було розіслано 30 червня прес-службою МОЗ. Отож проба Манту повертається, а разом з нею і десятки запитань, на які суспільство так і не одержало відповіді після тих подій, які розгорталися в Херсонській, Вінницькій, Хмельницькій та Черкаській областях. 

У квітні після проби Манту близько двохсот дітей було госпіталізовано, оскільки почувалися зле — про це свідчили і самі школярі, і їхні батьки, і вчителі. У Черкаській області навіть було порушено кримінальну справу проти медперсоналу загальноосвітньої школи, який провів туберкулінову пробу першокласникам, після чого 14 дітей потрапили на лікарняне ліжко. Зауважу, це сталося в травні, після рішення про тимчасову заборону проводити пробу Манту, що свідчить про те, що заради рядка у звіті про стовідсоткове охоплення дітей медики ладні порушувати інструкції МОЗ і заплющувати очі на реальний стан справ. (До речі, в кількох сільських районах східного регіону діяли так само, нехтуючи рішенням МОЗ, щоправда, дітей постраждало менше, і місцевій владі вдалося все погасити, списавши всі випадки на «епідемію літнього грипу»). Міністерство, як свідчить інформаційне повідомлення, вивчило ситуацію і дійшло висновку, що «вірогідною причиною виникнення загальної реакції при проведенні туберкулінодіагностики може бути вплив супутньої патології та індивідуальної чутливості дітей у ґенезі виникнення незвичної реакції». Отож виходить, що проблема ця, скоріше за все, вигадана, адже індивідуальна чутливість — річ непередбачувана, навіть полуниці або апельсини можуть викликати в деяких дітей таку алергічну реакцію, що доведеться звертатися до лікаря. Туберкулін, як відомо, є алергеном, тож на це все і списується. Однак з такою думкою чиновників категорично не погоджуються батьки тих дітей, які пройшли випробування не тільки туберкуліном, а й байдужістю та черствістю — два місяці благали вони про допомогу, стукали в усі двері державної машини — від району до столиці, але так нічого й не добилися, їхні скарги поверталися з київських кабінетів до райлікарні.

Гадаю, якби ситуація справді не викликала тривоги, то люди, заклопотані влітку вічними селянськими справами, махнули б на все рукою, та й поралися б у полі чи на городі. Одначе вони все кинули й поїхали до Києва.

«Я вже два місяці не можу спати, переживаю, що буде з донькою далі, — розповідає Людмила Вервека з села Мізяківські Хутори Вінницької області. — Мою Таню відвезли у лікарню прямо зі школи, а мені лише увечері про це повідомили, хоча кажуть, що це батьки здійняли паніку і змусили везти дітей до обласного центру. Думаю, що і медики, і вчителі тоді добряче налякалися, бо ще ніколи такого не було, щоб після звичайнісінької проби Манту, яку проводять щороку, діти плакали, скаржилися, що дуже пече очі, болять голова і живіт. Минуло два місяці, а моя донька ще й досі квола, сонлива, в неї часто «стрибає» тиск, зовсім немає апетиту, навіть свої улюблені полуниці не хоче їсти. Вона дев’ять днів пробула у стаціонарі, аналізи, в тому числі й печінкова проба, як сказав лікар, «поганенькі», печінка збільшена, одна нирка опущена. А наступного дня, коли готували виписку, то вже сказали, що вона здорова. Так само було й з іншими дітьми — ми разом ходили по кабінетах, і всім мамам говорили те саме».

Після скарг на ім’я міністра охорони здоров’я та президента України до села приїхали спеціалісти з центральної районної лікарні (ЦРЛ), які, за словами мам, за півтори години оглянули понад 70 дітей. Який ще діагноз, окрім «здоровий», можна поставити в такому поспіху?..

«Ми хочемо знати правду про здоров’я дітей, хай якою вона буде, — стоїть на своєму Оксана Петрунькова. — Нас звинувачують у песимізмі та паніці, а який може бути настрій, коли через півгодини після проби Манту діти лежали на партах, на вчительських столах, хто де прилаштувався, бо не могли стояти на ногах, у багатьох з носа йшла кров. Нашого десятирічного сина довелося на руках нести до машини, а потім у лікарняну палату. І зараз тиск у нього скаче, він раптом стає червоний, наче варений рак, весь час хоче спати, скаржиться на головний біль. У дітей брали аналізи на токсичність, але результатів так і не повідомили — в обласній лікарні кажуть, що все передали в ЦРЛ, а там розводять руками — ми нічого не отримували».

Кожна родина пережила тоді немало тривожних днів. Та чи не найбільший клопіт випав на долю Ірини Панчук — туберкулінову пробу одночасно зробили трьом її дітям. Мамі було хоч розірвись — одного везуть до лікарні, іншого виписують, потім вдома стає гірше, викликають «швидку допомогу» і знову в стаціонар. Обидва сини і донька ще й досі потерпають від лихоманки — температура протягом дня скаче від 38,5 до 35,5°, дошкуляє головний біль. Маму непокоїть той факт, що всім дітям давали препарати для лікування печінки, а діагнозу не повідомляли. В селі запідозрили, що за вказівкою згори від них просто приховують правду, і, щоб прояснити ситуацію, вирішили звернутися до приватних клінік. Але, за словами батьків, як тільки там дізнавалися, з якого вони села, ввічливо відмовляли і радили звертатися до ЦРЛ. Це ще більше ствердило людей у тому, що правду від них приховують. Порадившись, вирішили шукати її в столиці.

«Але ж ми знали, що в державних установах знову наштовхнемось на стіну байдужості, а наші заяви просто пустять по колу, тому стали шукати таку організацію, яка б нас справді підтримала. Я, мабуть, усе життя пам’ятатиму номер телефону Всеукраїнської ради захисту прав пацієнтів — 235-65-87, бо це єдина організація, яка взялася нам допомогти, — розповідає жителька с.Оленівка Світлана Яблонська. — Юрист чітко пояснив нам наші права і те, як і де їх відстоювати. Власне, я маю повне право звернутися до суду й вимагати компенсації за ті матеріальні і моральні збитки, яких нам завдали медики. Мій 16-річний син тільки-но прийшов до школи після кору, який у цьому віці проходить дуже важко. І хоч у класі всі знали про хворобу, медсестру це не зупинило. В результаті — десять днів у реанімації з температурою майже 40 градусів. Пізніше дітям виділили путівки на оздоровлення в Євпаторію, поїхав і мій син. Але в нього весь час трималася висока температура, то він не в санаторії відпочивав, а лежав у ізоляторі. Я поїхала туди, а лікар каже: «Йому не оздоровлюватися треба, а обстежуватись та серйозно лікуватися». В Євпаторії я спілкувалася з кількома лікарями та медсестрами лабораторії і від них почула припущення, що дітей, скоріше за все, інфікували живою туберкульозною паличкою. Всі наполегливо радили — забирайте і везіть у тубдиспансер. Ми так і зробили. Кості довелося чотири рази проходити рентгенобстеження, і щоразу я платила, хоча сімейний бюджет у нас досить скромний. Сказали, що туберкульозу немає, але ж сумніви залишаються — чому він так погано почувається? Ми з сином тільки на дорогу до лікарень витратили вже майже тисячу гривень, але так нічого й не дізналися…»

До честі Міністерства охорони здоров’я, цього разу тут зреагували майже миттєво — як тільки Рада захисту прав пацієнтів передала відповідним чином оформлені документи, було створено комісію, до якої ввійшли головні позаштатні спеціалісти з педіатрії, імунології, фтизіатрії, інфекційних хвороб тощо. На засіданні було вирішено, що всіх дітей буде обстежено в поліклініці Української дитячої спеціалізованої клініки «Охматдит», а згодом комісія все проаналізує і повідомить свої висновки. Однак гостро постала проблема — як добратися батькам разом із дітьми з віддалених сіл до столичної клініки? Адже потрібно вчасно прибути на ранковий прийом, до того ж діти не повинні нічого їсти — багато аналізів і обстежень проводиться саме натщесерце. Власне, якби виробник туберкуліну не на словах, а на ділі демонстрував свою стурбованість станом речей, то, певно б, відгукнувся — адже фірма також зацікавлена в тому, щоб припинилися всілякі чутки. До речі, батьки на це певною мірою сподівалися, але з Харкова так ніхто й не запропонував ніякої допомоги. На щастя, відгукнулися обласні держадміністрації Вінницької та Хмельницької областей, які знайшли можливість оплатити проїзд своїх земляків у комфортабельних автобусах. Такого оперативного, і головне — результативного, реагування на скарги, мабуть, у МОЗ не пам’ятають — не минуло й тижня після засідання робочої групи, а вже першу групу дітей з Хмельницької області обстежили в «Охматдиті». Роботу всіх служб організували таким чином, що сільські діти протягом дня встигають здати всі аналізи, пройти діагностику і проконсультуватись у спеціалістів. Головного лікаря поліклініки Л.Бондаренко в кабінеті не застанеш — щоб не створювались черги, вона теж веде прийом (адже багато фахівців зараз у відпустках), спілкується з мамами, консультує. До речі, за словами Людмили Володимирівни, батьки поводяться неупереджено, прислухаються до кожного слова лікарів. (Якби таку акцію провели одразу після квітневих подій, то вже давно б у всьому розібралися і заспокоїлися).

Щодня зустрічається з юними пацієнтами та їхніми батьками В.Педан, заступник начальника відділу охорони здоров’я матері і дитини департаменту організації та розвитку медичної допомоги населенню МОЗ. Валентина Борисівна наголошує, що в обстежених дітей, слава Богу, важких патологій не виявлено — найчастіше фіксуються хронічні гастрити, гайморити, нейровегетативні дисфункції. Таким пацієнтам призначають додаткові обстеження. Коли вже трапилася така нагода, було вирішено, що до столиці привезуть не тільки тих дітей, які раніше перебували в стаціонарі, а всіх, хто після туберкулінодіагностики має бажання обстежитися. На думку В. Педан, висновки робити рано: «Ще не всі школярі побували на прийомі, не всі результати отримано. Але що не викликає жодних сумнівів, так це те, що перед введенням туберкуліну необхідно проводити серйозний медогляд і враховувати всі протипоказання — не тільки хронічні недуги, а й легкий нежить чи кашель. Відмовлятися від проби Манту в наших умовах — не можна, адже це поки що єдиний метод ранньої діагностики туберкульозу».

«Майже нікого з батьків не було попереджено про те, що буде проводитися туберкулінодіагностика, хоча без їхньої згоди цього не можна було робити, — зауважує Віктор Сердюк, віце-президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів. — Напевно, мама Костянтина обов’язково попередила б, що її син перехворів на кір, і не було б тієї низки проблем, які вони тепер вирішують. Батьки розповідали, що всі дуже налякалися, коли п’ятикласник Василь знепритомнів і йому робили непрямий масаж серця. Знову ж таки, у школі знали, що в хлопчика хворе серце, навіть якщо медсестрі з району було це невідомо, її повинні були попередити хоча б учителі, якщо не запитали в його мами.

На мою думку, — вважає В.Сердюк, — головним уроком має стати розуміння того, що нікому не дозволено порушувати права пацієнтів — ні дорослих, ні маленьких. Можливо, після квітневих подій медики таки усвідомлять, що проведення щеплення чи туберкулінодіагностики дітям вимагають обов’язкової згоди батьків».

Тут важко щось заперечити. Хоча якщо подивитися на офіційну таблицю МОЗ щодо туберкулінодіагностики, то зрозуміло, що з такими темпами нема коли розшукувати батьків: у минулому році на 1000 дітей, що підлягали туберкулінодіагностиці, в АР Крим досягли показника 1027, на Закарпатті — 1003, у тій же Вінницькій області — 1000, на Хмельниччині трохи відстали — 999,9. Навіть дивно, що при такій активності, в нас доволі-таки висока захворюваність на туберкульоз серед дітей і підлітків, та й показники смертності далекі від європейських.

Як видно, втручання громадської організації в цей конфлікт ще раз підтвердило стару істину — стукайте і вам відчинять. У Хмельницькій та Вінницькій областях, сподіваємось, усе проясниться, діти оздоровляться, батьки заспокояться. Але залишаються десятки запитань щодо нового старту туберкулінодіагностики.

Члени робочої групи навідріз відмовляються коментувати ситуацію, доки не закінчаться обстеження і фахівці не опрацюють їх результатів. Цілком логічно. Але з першого липня проби Манту поновлюються, що зовсім нелогічно. Бо ніхто — ні науковці, ні практики — так і не пояснили, що ж насправді відбувалося в різних областях, і чи був причиною тих спалахів туберкулін харківського виробництва. Керівництво ЗАТ «Біолік» повідомило, що «впевнене в якості всіх залишків туберкуліну, в тому числі і тих серій, якими проводились проби у Вінницькій, Херсонській і Хмельницькій областях» , що з погляду бізнесу — цілком логічно. Згідно з сертифікатами якості, кожна серія містить майже 38 тисяч ампул, одначе виробник заявив: «Щоб не виникло будь-яких інсинуацій, ми вирішили замінити 280 000 доз туберкуліну». Що абсолютно нелогічно. Чому вилучається така велика партія і куди її подінуть? Не слід забувати, що це все-таки імунобіологічний препарат. Батьки дітей, які обстежуються в Києві, теж не розуміють, чому представники фірми-виробника не зустрілися з ними, чому не намагалися заспокоїти, якщо впевнені у бездоганній якості своєї продукції?

До речі, в кулуарах міністерства говорять про те, що сертифікат якості занадто легко видають такому «непростому» препаратові, як туберкулін. Серед основних показників — прозорість, відсутність механічних включень, стерильність та токсичність. Перші два — можна перевірити, як кажуть, на око. Інші вимоги — має бути стерильним і нетоксичним. У графі «результати» саме це й написано, а як перевірялося — хто ж його знає. Те, що у квітні демонстрували на телеекранах, нічого спільного із серйозними дослідженнями не має — лабораторні мишки після введення туберкуліну, либонь, не зможуть повідомити, чи болить у них голова і чи плавають червоні кола перед очима. А як дізнатися про ефективність препарату? Теж за допомогою гризунів? Разом з тим у науковій літературі посилаються на рішення конференції бюро з біопрепаратів, яке рекомендує виробникам, щоб «кожна серія тестувалася на 50 свідомо позитивних пацієнтах для гарантії того, що вироблена продукція має достатні можливості визначення активного туберкульозу в будь-якого тестованого».

Термін придатності туберкуліну згаданих вище серій закінчується у вересні 2006 року. Чи не цей факт так вплинув на чиновників, що вони вирішили прискорити події і, не чекаючи висновків робочої групи, дали добро на продовження туберкулінодіагностики? Доволі ризикований крок. Тим більше, що причини квітневих хвилювань так і не визначили. Ніхто ж серйозно не сприймає заяви чиновників то про «некоректне введення», то про «масові випадки захворювання на ОРВІ», які вибірково поширилися саме на вказані села. Всі ходять колами біля туберкуліну, але ніхто так і не наважився запропонувати провести незалежну експертизу препарату в якій-небудь європейській лабораторії. Якщо висновки комісії ДП «Центр імунобіологічних препаратів», яка перевіряла ЗАТ «Біолік», про те, що на підприємстві все «о’кей», відповідають дійсності, то чого боятися? Для підтримання авторитету краще вже лабораторне дослідження, ніж непередбачувана «індивідуальна чутливість» пацієнтів. І якщо справді причиною «незвичайних реакцій» слугують «супутні патології», то що заважає використати туберкулін іншого виробника, щоб підтвердити висновки МОЗ?

Проба Манту повертається. За таких обставин невідомо, хто боїться її більше — батьки з дітьми чи рядові лікарі та медсестри, яким у разі непередбачуваних ситуацій доведеться не тільки рятувати своїх підопічних, а й відповідати за атипові реакції — і пацієнтів, і чиновників Міністерства охорони здоров’я.

Оригинал статті у "Дзеркало Тижня"